Поэзия этого мира

Я для себе істину відкрила, В тому, мабуть, і життєва суть, Що мої легкі, з паперу, крила В небо високо завжди несуть.   Тож до сонця крила розпростерті, Хоч від друзів чую я: «Згориш!» І тому, тікаючи від смерті, Дуже часто падаю згори…   Але знову вперто піднімаюсь, Йду туди, де плачуть солов’ї І

Я прокинусь вранці з сонцем і росою, Пробіжусь до річки стежкою згори, Намилуюсь вдосталь щедрою красою Й повернусь, щаслива, в гомінкі двори.   Наберуся сили із землі святої, Зачерпну здоров’я із ріки Сули. Тут же наші предки з чаші золотої Цю водицю срібну, як святу, пили.   Простягну до сонця я

Мир изменился, пройден Рубикон, Соседи превратились в злобных орков. Там ненависть и смерть теперь закон. И апокалипсис газетных заголовков.   Горит Донбасс. Как будто сорок первый! История замкнула страшный круг. Юго-восток лежит в руинах серых, И Украина больше нам не друг.   Закат кровав.

Мир изменился, пройден Рубикон, Соседи превратились в злобных орков. Там ненависть и смерть теперь закон. И апокалипсис газетных заголовков.   Горит Донбасс. Как будто сорок первый! История замкнула страшный круг. Юго-восток лежит в руинах серых, И Украина больше нам не друг.   Закат кровав.

Мир изменился, пройден Рубикон, Соседи превратились в злобных орков. Там ненависть и смерть теперь закон. И апокалипсис газетных заголовков.   Горит Донбасс. Как будто сорок первый! История замкнула страшный круг. Юго-восток лежит в руинах серых, И Украина больше нам не друг.   Закат кровав.