Поэзия этого мира

Чи зима біліє, а чи вишні, Що так щедро квітнуть у маю? Я на стежку мудрості вже вийшла, Та чомусь себе не пізнаю…   Срібні пасма, вибілені скроні, І чомусь смутна моя душа… Глибоко поморщені долоні, Сірий смуток в душу поспіша.   Чи зима біліє, а чи груші, Що так медом пахнуть у саду. Це зима! Бо

Ти Вчора ти заглянув мені в душу, І в ній погляд владно залишив… Я тепер страждати довго мушу, Твій красивий згадувать курсив. Ти заглянув в душу ненароком, Полічив усі мої літа. По душі пройшов несмілим кроком, І тепер печаль там вироста… Ти заглянув в душу, так красиво, Хоч дверцята навстіж – не

Пам’ятаєш…                   (Монодіалог) -         Пам’ятаєш, були ми в саду, П’янко пахли рясні абрикоси. Попід ними до тебе іду, Щоб погладить тугі твої коси. -         Пам’ятаю рясні черешні, Милувались ми ними до ранку. Ти освідчивсь в коханні мені, Й розійшлися ми аж на світанку… -        

Светлана Сердечная Замечательная идея "Сюжета для маленького мультфильма" Томы Иветиной
                        https://www.proza.ru/2014/08/24/992
                    помогла родиться этой поэтической зарисовке



- Поиграй со мною, папа!
- Подожди, сынок,

До самої себе До самої себе – і мокро, й слизько, До самої себе – і далеко, й близько, До самої себе – крізь вітри і терни, До самої себе – вітер не поверне… До самої себе – йду я спозарання, До самої себе – через покаяння, До самої себе – горами крутими, До самої себе – через літа й зими. До самої