Поэзия этого мира

      До тебе – навпростець Вже осінь, осінь… Мальви тужать… І дні біжать, мов на коні. В тумані сонце очі мружить, А дні осінні – не ясні.       Кричать дощі чаїнокрило, І непорочність в небесах. А осінь мчить, немов на крилах, Он явір стогне, як васаг…   Вона вже диха, важко диха, І близько так

Нам з тобою сьогодні так печально обом, Хоч до осені ще так неблизько і рано… Пісня в небо летить з беребитим крилом, І не в силі ми їй зав»язати ту рану… Я поставлю свічу, що її запалив І поніс крізь туман у задумливий вечір, Тільки б вітер надій її не спопелив, Тільки б роси розлук не упали на

Ти відломив окраєць мого літа, І щиро так другій подарував… Знов будеш плакать гірко, - не радіти, Що моє серце й душу таврував. Ти відкусив кусок моєї груші, І так жорстоко! Просто – відкусив… А я усе тепер забути мушу: Листи, візитки, ламаний курсив… Ще відірвав ти клаптик мого серця, І кинув

           Волошкове Волошкове поле, волошкове небо, Волошкові очі, погляди й вуста. Шепочу благально: нам війни не треба, Нехай щедрим садом мрія вироста! Волошкове серце, волошкові руки, Волошкова пісня, осені й літа. Як до болю  страшно підлої розлуки, Стежка хай до миру швидше поверта!

                    Слава героям! Сьогодні мені прикро, і я від болю плачу, Хоч маю силу й волю, і жінка сильна я. О, як же дуже мало я в цьому світі значу, Для неньки - України – лише мачина я. Та часто в цьому світі чогось не розумію, Питань завжди  багато. А відповіді де? І хто сьогодні чесно