***

Ти відломив окраєць мого літа,

І щиро так другій подарував…

Знов будеш плакать гірко, - не радіти,

Що моє серце й душу таврував.

Ти відкусив кусок моєї груші,

І так жорстоко! Просто – відкусив…

А я усе тепер забути мушу:

Листи, візитки, ламаний курсив…

Ще відірвав ти клаптик мого серця,

І кинув геть жорстоко до води…

А я взяла й перед тобою  дверці

Усі закрила : «Ти ж бо не ходи!»

Хоч ти закрив собою аж півсвіту,

І сонцем людям очі засліпив,

А скільки ж навкруги буяло квіту!

Й лиш ти із серця брав нектар – і пив.

О скільки ж було тої нелюбові,

Твої слова – гіркий,  пекучий ад…

І я взяла – й втопила тебе в слові,

Й пішла стежками, в жовтий листопад…