Етюд

ЕтюдДивись, як чемно черешні у рядВсі збіглись, наче на пораду.Рожевим димом багряніє сад,І ми у мрій полоні листопаду…Біліють мрійно яблуні. І глід –Колись він буде гаряче-червоний…А небо – навпіл: від літака слід,Неначе смуга долі на долоні…Зітхають клени, мов черлені брами,Під розчерк гроз тремтливої руки…А дзвін конвалій тихий під ногамиПрикрашує життя мого стежки…Мій світО дивний світе! Рідний і єдиний,Тебе надумала у ночі на краю…Моя любов! Життя моє! Родина!Мій світ вплету у долю я свою.В моєму світі ніжне все і чисте,Як божа іскра згаслої свічі.Веселки там і квіти, що без листу,Й зірки дощем що падають вночі…Усе отам високе і таємнеЗелене, синє, просто – золоте!В моєму світі усмішки приємні,Від яких серце ніжиться й росте.І там не бродять вицвівши тумани,Вітри не віють горе-навісні,Немає зла, неправди і обману,В моєму світі люблять мене всі.Мені так