Не міняймо честь…
Що ж за народ ми? Гнані і голодні,
І доля наша зовсім не проста:
Ми гнулись вчора, гибнемо сьогодні, -
Так поки ж нам нести того хреста???
Пустили правду в прірву, мов пір’їну,
Лише встигаєм накладать латки…
А може, досить гудить Україну,
І досить рвать державу на шматки!!!
Ми ж з вами все і бачили, і знали,
Але мовчали, - «совість берегли»…
Розбили правду, віру поламали,
І ще й питаєм: «Як же ми могли?,,»
Ми все взяли із заходу і сходу,
У душу все, як рідне, узяли…
А рідну мову рідного народу
І пісню рідну зрадили!.. Змогли!!!
Зуміли ще й духовність поламати.
І що нам честь, і совість, і книжки?..
Бо ради грошей ладні аж стогнати,
Та виривать прожиті сторінки…
Отож такі нещасні ми і бідні,
Що до цих пір незрячі і дурні…
Ми з вами всі двоюрідні і рідні,
Чого ж нам гинуть у пустій борні?
Ми ладні з вами вигинати спину
За гріш нещасний… Совість на межі…
Терпіть образи довго, без упину,
Носити камінь сірий у душі…
І наша хата завжди чогось скраю,
Навіщо нерви? Ми – та це не ми!
Ото ж держава тихо й помирає
З людьми такими, горе із людьм…
Наїлись ми обіцянок і влади!
По горло ситі! Гарно живемо…
Хтось оббирає, нишпорить і краде,
А ми голодні, в злиднях помремо…
То ж поки будем гратися? Ну поки,
І на ті самі дертися граблі?
З історією мало нам мороки?!
Та ми ж своєї долі ковалі!
Прозріймо всі, хоча голодні й кволі,
(Як жити важко в голоді й нужді!)
Лікуймо швидше душі наші кволі,
Ну досить жити в хаосі й біді!!!
Та ми ж таки народ, не стадо і не бидло!
Пора усім відчути на собі:
Так жити всім давно уже набридло,
То ж здобуваймо долю в боротьбі!
Давайте вкупі, а не поодинці,
Боротись. Кріпне наша хай рука!
Щоби не страшно йти було в крамниці,
Щоб не ходить без шапки й піджака…
Щоб завжди хліб – пахучий на столі,
Широкий шлях, яким вперед йдемо…
Життя такого ми ж бо ковалі,
Долі такої довго ми ждемо.
Набридли вже розмови і дебати,
Були вже в нас купони і рублі…
О хай би вік усіх їх не пізнати, -
Бо знов і знов на ті самі граблі …
Ну тож прозріймо, часу вже замало,
Всіх за собою щиро ми звемо.
Поки не все, що можна, поламали,
І поки ще на світі живемо.
Поки повітря ще не продалося,
І зрідка чути рідні ще пісні, -
Борімось, люди , щоби все збулося,
Що так нам часто видиться ві сні.
Щоб жить в державі чесно і красиво,
Щоб непомітно дні ішли й роки, -
Давайте жити чесно і правдиво,
І не міняймо честь на мідяки…
