Спомин
Зростала я між травами й дощем,
І в мені били струмені живі.
Хоча в душі ятрився тихий щем,
Снували якісь мрії в голові.
Мені так пахли батькові покоси,
Їх запах хутко вечір замітав.
А вітер розплітав русяві коси,
Й чимдуж мене в дитинство повертав.
Стежина десь губилась біля річки,
А в лузі – смолка, кукіль, чебреці.
І далі – сад, де гронами порічки,
Рум’янець їх - у мене на щоці.
А там звисають яблука і сливи,
Яка в цім світі Божа благодать!
Зростала я весела і щаслива,
Тепер словами це не передать.