Десь загубився місяць у траві,
І зорі сполошилися, на диво.
І смолки-квіти – начебто живі,
Схилили свіжі голови красиво.
Тут все живе: нескошені отави,
І квіти загубились в небесах…
Й куди не глянь: наліво чи направо,
То скрізь весни неписана краса.
Я хочу впасти навзнак у траву,
Немовби після келиха вина…
Й відчути серцем: справді я живу!
Тут все моє, тут рідна сторона!
Життя оце вдихнуть на повні груди,
А ще – з криниці випити води.
Нехай як є, отак нехай і буде!
Й щасливу мить спинити назавжди.
