Коли нагряне жовтий листопад,
І порудіють білі спориші,
Останній лист загубить дивний сад,
Печаль посіє осінь у душі.
І вже тоді, коли свіча згорить,
Коли із воску крапля упаде,
Коли вже ні з ким буде говорить,
Ніде й пташини, й тризвуку ніде,
І вже коли остання згасне мить,
Коли тобі не в радість вже й весна,
Коли відчуєш: серце не болить,
І пісня вже твоя не голосна,
Коли твої вже висохнуть вуста,
І вже, шкода, не буде вороття,
Коли повіриш, що душа пуста,
Лиш отоді відчуєш смак життя…
