Поэзия этого мира

738 подписчиков

Свежие комментарии

Мои года

Заплету літа свої, мов коси,

Незабудки бережно вплету,

Дощ весняний душу тихо росить,

Мою долю ніжить золоту.

Всі літа, розчесані вітрами,

Осені і весни – в білім сні…

Неземними літа кольорами,

І «курли» журливим навесні.

Ті літа – мов згорнуті сувої

Білого, як зими, полотна.

Скільки ж було музики живої,

Та в душі лишилася одна…

Уплету в літа дзвіночки й м’яту –

Обереги літа неземні,

Що росли у мами біля хати,

Й часто мені видяться ві сні.

Пасма ті в косі моїй жіночій –

Вірність, щедрість, світла доброта,

Три дороги – свічечки пророчі,

З них вогонь життєвий вироста…

А літа – мов виснажені коні,

Білі вони, в яблуках, гніді…

Припинили хід, і на припоні

Вже стоять, де вишні молоді…

Ой літі, літа – як білі вишні,

Сумно, коли цвіт їх опада.

Наше і прийдешнє, і колишнє

Жовта осінь хай не викрада. Т. Лісненко

***

Картина дня

наверх