Поэзия этого мира

737 подписчиков

Свежие комментарии

  • Kajna V
    Война закончится тогда. когда этого захочет президент. Пока его предприятия работают на войну, пока идет отмыв миллио...Коли закінчиться ...
  • Kajna V
    Враг украйны сидит в Киеве..Не падай, Вкраїно
  • Татьяна Лисненко (Клименко)
    Спасибі.Коли закінчиться ...

Поезії Лісненко Т.

          На порозі осені

 

 

Відкапує медами щедре літо,

Бджола остання мед собі збира.

Каштани швидко стали червоніти,

Мінять наряд березі вже пора…

 

Заквітли вмить сполохані жоржини,

Багрянець їх як золото пала.

І квітка мальви гордо на стежині

Хоча й запізно, щедро зацвіла.

 

Не чуть птахів стурбованих у стрісі,

Не чуть тужливих акордів «курли»,

Останню тінь лишили на горісі,

Й за хмари зграйно швидко попливли.

 

А павутина висне нам на плечі,

Багряний клен – в гарячому вогні.

Останні звуки чуються лелечі,

Й зникають, наче кола водяні…

 

А у саду, де яблуні і вишні,

Як сонце рідне, ніжно-золоте,

Так щедро, вранішньо і пишно

Таємно літо бабине цвіте…

 

І я люблю ці осені татеми,

Їх, мов зіницю ока бережу.

Які палкі, невигадані теми!

Про них усьому світу розкажу…

 

                       ***

 

              Летять літа

 

Летять літа, немов лелеки,

Що даленіють восени.

І старість зовсім недалеко,

Уже дорослі в нас сини…

Летять літа і відлітають,

Лишають пісню нам свою.

Кого вони, скажи, вітають:

Чи нас, чи молодість свою?..

Летять літа, шалено, скоро,

Скидають листя ясени.

І, може, не останнє коло

Лелеки пишуть восени…

Бредем життям, неначе житом,

Де маку цвіт і волошки…

Життя, говориться, прожити –

Не перебігти навпрошки…

І ми жили . Як і хотіли.

Як Бог велів , і як могли.

Над нами зорі мерехтіли,

Вогонь сімейний берегли…

Тепер в напруженій тривозі

Мене чекаєш день при дні.

Чекаєш ревно на порозі,

І усміхаєшся мені.

…Летять літа. І тихо пада

Червоне листя у саду.

А я по стежці листопаду

До тебе впевнено іду…

 

                    ***

 

                

                    ЛАТКИ

 

Щорік, щодень латаю хвору душу…

Бо кожну мить – на щепки, на куски…

Отак завжди терпіть образи мушу, -

То ж все життя вишукую латки…

      А що ж сьогодні? Іншою не стала…

      Та осінь чомусь знову поспіша…

      Здається, всі вже рани залатала,

      Й тепер уже рубцюється душа…

Та я не вірю, що не буде й сліду

Від тих образ, що кидав як грудки…

Хоч на твою оту черству обіду

Складає осінь сушені листки…

     Пройдуть дощі, пройдуть громи тривожні,

     Свій колір осінь змінить, мов парча.

     В надії жити і кохати можна,

     Бо ще не згасла воскова свіча…

Ліниво краплі падають із даху,

Крило печалі стукає в шибки.

А я злякалась, і сама  зі страху

Знов почала вишукувать латки…

     Іде життя… І відчаї, й проблеми,

     Щодень, щоніч – то колом голова.

     Не хочу я розмов на вічні теми,

     Бо слів нема! Пусті оті слова!..

Звиваюсь знов, як нитка хірургічна,

І блиск від голки – стрілами з вікна.

Всміхаюсь гірко, майже іронічно,

Й латки міцні шукаю  - із сукна…

 

                            ***

          На порозі осені

 

 

Відкапує медами щедре літо,

Бджола остання мед собі збира.

Каштани швидко стали червоніти,

Мінять наряд березі вже пора…

 

Заквітли вмить сполохані жоржини,

Багрянець їх як золото пала.

І квітка мальви гордо на стежині

Хоча й запізно, щедро зацвіла.

 

Не чуть птахів стурбованих у стрісі,

Не чуть тужливих акордів «курли»,

Останню тінь лишили на горісі,

Й за хмари зграйно швидко попливли.

 

А павутина висне нам на плечі,

Багряний клен – в гарячому вогні.

Останні звуки чуються лелечі,

Й зникають, наче кола водяні…

 

А у саду, де яблуні і вишні,

Як сонце рідне, ніжно-золоте,

Так щедро, вранішньо і пишно

Таємно літо бабине цвіте…

 

І я люблю ці осені татеми,

Їх, мов зіницю ока бережу.

Які палкі, невигадані теми!

Про них усьому світу розкажу…

 

                       ***

 

 

 

 

 

              Летять літа

 

Летять літа, немов лелеки,

Що даленіють восени.

І старість зовсім недалеко,

Уже дорослі в нас сини…

Летять літа і відлітають,

Лишають пісню нам свою.

Кого вони, скажи, вітають:

Чи нас, чи молодість свою?..

Летять літа, шалено, скоро,

Скидають листя ясени.

І, може, не останнє коло

Лелеки пишуть восени…

Бредем життям, неначе житом,

Де маку цвіт і волошки…

Життя, говориться, прожити –

Не перебігти навпрошки…

І ми жили . Як і хотіли.

Як Бог велів , і як могли.

Над нами зорі мерехтіли,

Вогонь сімейний берегли…

Тепер в напруженій тривозі

Мене чекаєш день при дні.

Чекаєш ревно на порозі,

І усміхаєшся мені.

…Летять літа. І тихо пада

Червоне листя у саду.

А я по стежці листопаду

До тебе впевнено іду…

 

                    ***

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                 

 

                    ЛАТКИ

 

Щорік, щодень латаю хвору душу…

Бо кожну мить – на щепки, на куски…

Отак завжди терпіть образи мушу, -

То ж все життя вишукую латки…

      А що ж сьогодні? Іншою не стала…

      Та осінь чомусь знову поспіша…

      Здається, всі вже рани залатала,

      Й тепер уже рубцюється душа…

Та я не вірю, що не буде й сліду

Від тих образ, що кидав як грудки…

Хоч на твою оту черству обіду

Складає осінь сушені листки…

     Пройдуть дощі, пройдуть громи тривожні,

     Свій колір осінь змінить, мов парча.

     В надії жити і кохати можна,

     Бо ще не згасла воскова свіча…

Ліниво краплі падають із даху,

Крило печалі стукає в шибки.

А я злякалась, і сама  зі страху

Знов почала вишукувать латки…

     Іде життя… І відчаї, й проблеми,

     Щодень, щоніч – то колом голова.

     Не хочу я розмов на вічні теми,

     Бо слів нема! Пусті оті слова!..

Звиваюсь знов, як нитка хірургічна,

І блиск від голки – стрілами з вікна.

Всміхаюсь гірко, майже іронічно,

Й латки міцні шукаю  - із сукна…

 

                            ***

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Картина дня

наверх
,,