Тетяна Лісненко М. Ромни
До ювілею
Я скажу вам сьогодні відверто,
Хоч і згадувать важко мені, -
Двадцять років ішли ми уперто
По колючій пшеничній стерні.
Косу різали рідній Вкраїні,
І знімали свитину з плеча…
Щоб веселі пісні солов»їні
Замовкали від рук палача…
Вони мови лишали і волі,
Видирали все добре з душі…
Щоб смереки й високі тополі
У Шевченковім зникли вірші…
Щоб Шевченкова згинула мова,
І у світі, й у власнім вірші.
Та напрочуд зоря світанкова
Засвітилась в бездонній душі…
20 років! Це мало? Багато?
Все було на жаданім путі…
А сьогодні – велике в нас свято,
Найвеличніше свято в житті!
Незалежність уже здобули ми,
Як же важко! Але здобули!
І барвінок, і кетяг калини
Для нащадків своїх зберегли.
Зазвучала тепер наша мова,
І прекрасна, й гнучка, як лоза.
В ній веселка горить кольорова,
В ній і радості чиста сльоза…
І чому б нам усім не напиться
З її чистого скла-джерела?
Тепер чиста душа, мов криниця,
Наче здавна такою й була.
З неба зорі нам світять сьогодні,
Осявають дороги й стежки.
Щоб сліпі не блукали в безодні,
А незрячі читали книжки.
Щоб у щасті і мирі – як квіти,
Душі теплі, як сонце були.
То чому ж нам усім не радіти?
Ми як буз навесні – розцвіли.
У піснях ми, у віршах розквітли,
Серпнем дихає наша земля…
Сонце дружби – прекрасне і світле
Стоголосо до нас промовля:
Із піснями, кохаймося в славі,
На очах не було щоб сльози.
З ювілеєм, прекрасна державо!
Із води тобі та із роси!!!
*** 13.03.2011
Тобі, Україно
Вкраїно моя, ти багата й безмежна,
Ти – квітка троянди в строкатім вінку.
Сьогодні ти вільна, а ще – незалежна,
Хоч скільки було перепон на віку!
Тебе ненавиділи і шматували,
Палили тебе в політичнім вогні,
І мріять тобі, й говорить не давали,
Забути веліли і край, і пісні…
А ти, наче правда, розправила крила,
Як пташка мала, як оте янголя…
Хоч тихо, спочатку, та заговорила,
Тоді заспівала… Й почула земля…
Ми маємо все, щоб вперед крокувати:
І силу, і волю, і пісню дзвінку.
І є в нас держава, дитина і мати, -
Омріяв Шевченко Вкраїну таку.
Ми вірили щедро в свою перемогу,
Й ця віра сестрою нам стала в бою.
Обрали свою, не чужу ми дорогу,
І долю знайшли ми, нарешті, свою…
Тепер ми щасливі, саджаємо квіти,
Кружляємо з піснею в вальсі-танку…
Радіють дорослі, всміхаються діти,
І вдячні Шевченкові, Лесі, Франку…
Вони нам вказали шляхи і дороги,
Щоб ми побороти недуги могли,
Щоб кликали правду завжди до порогу,
І мову любили, і край берегли.
Щоб роду свого не цурались ніколи,
Плекали щоб землю, і ріки, й ліси,
Саджали сади щоб вишневі довкола,
Душа щоб цвіла від такої краси!
Не даймо образити нашу Вкраїну,
На мить задрімаймо – і втратим її!
Хіба ж ми чекаєм духовну руїну,
Чи хочем, щоб змовкли навік солов»ї?..
Ми знаєм своїх патріотів в обличчя,
Їх пам»яті вірні сьогодні всі ми!
А жить в забутті – українцям не личить,
Сьогодні, мов янголи, ми вже з крильми…
Кує нам зозуля на осені й весни,
Сплітаються думи у мудрім вірші…
В важкій боротьбі наші душі воскресли,-
І розум проснувся у нашій душі…
Візьмімось за руки, міцніше візьмімось!
І кожен послухаймо серце своє,
І небу сьогодні, і сонцю вклонімось,
Подякуймо Богу за те, що ми є!
За те, що ми вибороть волю зуміли,
(Хоч довгі роки по стернині і йшли!)
Та душі у нас в спеки дні – не міліли!
І до ювілею сьогодні прийшли!
Із днем ювілею, Державо врочиста,
Усі ми вітаємо щиро тебе!
Нехай буде небо і мирне, і чисте,
Як в полі волошки, - таке голубе…
Нехай ти розквітнеш у щасті і в мирі,
Моя Україно, в строкатім вінку!
Хай мати дитині всміхається щиро,-
Бо мріяв Шевченко про тебе таку!..
