Поэзия этого мира

738 подписчиков

Свежие комментарии

  • Kajna V
    Война закончится тогда. когда этого захочет президент. Пока его предприятия работают на войну, пока идет отмыв миллио...Коли закінчиться ...
  • Kajna V
    Враг украйны сидит в Киеве..Не падай, Вкраїно
  • Татьяна Лисненко (Клименко)
    Спасибі.Коли закінчиться ...

Безразличия печать

Байдужості печать

Уже весна. Йде Великодне свято,

Паски печуть у кожному дворі…

І в бабці Ліди справ дуже багато,

Та тільки сил немає… на порі…

Сама давно лишилася у світі,

Синів аж два, - давно вже їх нема.

Гасає вітер сивий в верховітті,

Скубе солому з хати крадькома…

Давно і піч нетоплена, - сиріє,

І шибки плачуть денно і вночі.

Уже лежить півроку, геть хворіє,

Повисло в неї горе на плечі.

Життя як мить однісінька, промчало,

Сама синів ростила, як могла…

І вже тоді, коли душа кричала,

Євген помер, Мишка не вберегла.

Колись була весела й гордовита,

І спів її любило все село!

Тепер життя на трісочки розбите,

Немов його і зовсім не було.

Тепер сама, зі смертю – наодинці,

Бува, ховає погляд в образах.

В холодну зиму в репаній хатинці

Не раз шемливо ятрилась сльоза…

…Так дихать важко, силоньки немає,

Води подати нікому… Та вже

Нестерпний біль всі жилоньки виймає,

Страх під вікном самотність стереже…

Про Ліду не подумали сусіди,

До свята всі готові у селі !

Забувши, що існують сльози й біди,

Що в дУші чиїсь гатять ковалі…

…Давно б жоржини висадити треба,

Скопати грядку, вигребти в дворі,

Старезний хлів показує всім ребра,

Гілля сухе спадає з яворів.

Але вже їй відкапують хвилини,

Очей в безсиллі вже не відкрива,

Та ледве чує голос журавлиний,

Й себе втішає: «Значить, ще жива…»

Холонуть ноги, губи висихають,

Хоча б ковток холодної води!

А люди свято Паски зустрічають,

Їм не до горя, їм не до біди.

Фарбують яйця – в жовте і червоне,

Ковбаси пахнуть, сало, пироги…

В старої в хаті схлипують вже дзвони,

Й печалі з стін звисають батоги.

Останній раз відкрила вона очі,

По стелі сивий погляд повела,

Та вже життя розірване у клоччя,

Воно згоріло миттю і дотла…

Чи хтось згадає старість цю щербату,

А чи комусь присниться уві сні?

Хіба вітри штовхатимуть цю хату,

Та грози будуть бити навісні…

Чи пугач закричить там, на горісі,

Чи зайде хтось скубнути спориша,

Чи загуде печаль в чубатій стрісі,

А чи зітхне, мов привиди, душа…

А люди всі готові вже до свята!

І гості, й друзі, і товариші..!

У світі горя , шкода, ще багато:

Отож байдужість викиньте з душі!

Подайте хворій жінці копійчину,

Чи кусень хліба дайте жебраку.

І не шукайте попросту причини,

Щоб проявить байдужість отаку.

Бо все у світі білому вертає:

І добре, й зле, і нице, і святе.

Колись Господь і вас же запитає:

«Що з серця й досі вашого росте?..»

І як іти до праведного суду?..

Усе спочатку схочеться почать.

Але з душі не викинути бруду,

На ній чітка байдужості печать.

***

Картина дня

наверх