Поэзия этого мира

732 подписчика

Мои года

Заплету літа свої, мов коси,

Незабудки бережно вплету,

Дощ весняний душу тихо росить,

Мою долю ніжить золоту.

Всі літа, розчесані вітрами,

Осені і весни – в білім сні…

Неземними літа кольорами,

І «курли» журливим навесні.

Ті літа – мов згорнуті сувої

Білого, як зими, полотна.

Скільки ж було музики живої,

Та в душі лишилася одна…

Уплету в літа дзвіночки й м’яту –

Обереги літа неземні,

Що росли у мами біля хати,

Й часто мені видяться ві сні.

Пасма ті в косі моїй жіночій –

Вірність, щедрість, світла доброта,

Три дороги – свічечки пророчі,

З них вогонь життєвий вироста…

А літа – мов виснажені коні,

Білі вони, в яблуках, гніді…

Припинили хід, і на припоні

Вже стоять, де вишні молоді…

Ой літі, літа – як білі вишні,

Сумно, коли цвіт їх опада.

Наше і прийдешнє, і колишнє

Жовта осінь хай не викрада. Т. Лісненко

***

Картина дня

наверх