З ювілеєм, моя матусю
(з нагоди 70-річчя)
Мамо, мамочко, сива пташко,
Очі добрі, хоч в зморшках чоло.
70 років – збагнути важко,
Й на цій дорозі всього було.
Радість, мрії, байдужість, сльози,
Праця в полі – важка-важка!
Були теплі дні і жорсткі морози,
Втома в серці і біль в руках…
Нам із братом дали багато,
Жить навчили і Вас любить.
Цінувати час і робити свято,
І по совісті в світі жить.
Але совість лоскоче душу,
В серці стукають ковалі…
А я знов червоніти мушу,
Що не частий гість у своїм селі.
Привезу з Ромен хустку квітчасту, -
Не жалій. Запинай. І не плач.
Ти пробач мене, мамо, не часто
Я в село приїжджала. Пробач…
Рідко я помагала. Потому
(Так складалося завжди в житті!)
Навіщала – і швидко додому,
Менше вдома, а більше – в путі.
Не встигала нічого зробити,
Злазить в погріб, принести води,
Щось спекти чи горіхів набити, -
А спішила у місто завжди…
То у тебе й здоров»я, можливо,
Бог раптово забрав за мій гріх…
А сьогодні щасливо й сміливо
Я вернулась на рідний поріг…
Щоб у пояс тобі поклонитись,
В день народження шану віддать.
І до серця твого прихилитись,
З ювілеєм тебе привітать.
В березневу цю пору прекрасну
Усі квіти, що є на землі,
Вам, матусю, Ви – сонечко ясне,
Вам привіти несуть журавлі.
І хвилюється в полі хай колос,
І сюрчить в полі коник-трубач.
Я за дочок усіх на весь голос
Заявляю : «Матусю, пробач!»
За недоспані трепетні ночі,
І за прикрощі, дані колись.
За печалі і сум, що пророче
Наче вітер, у хату неслись…
Я сьогодні для тебе, матусю,
Ладна зорі дістать голубі…
Але, мабуть, лише посміхнуся,
Щоб продовжити роки тобі…
