Прихилився вечір…
Прихилився вечір до ріки,
А вона – холодна і німа…
Хоч моргають з неба їй зірки, -
Не шепоче і не обніма…
Наче ширма, вечір нависа,
Погляд неба – дивний і скупий…
Ця таємність – мрія і краса,
Неповторність цю бери і пий…
Причепивсь метелик на бузку,
Може, він отут когось чека?,,
Ні! Дивись – танцює на листку,
Чи кадриль, чи, може, гопака?..
Але свіжий вітер навпрошки
Пролетів – й метелика нема…
Прихилився вечір до ріки,
Як сестрицю рідну обніма…
Слово
Нехай не житиму я знову,
Й нема якоїсь в тім біди.
Але я вірю: моє слово
Як мрія, житиме завжди.
І світ не міниться перлово,
Стара вже істина оця…
Та хай цілюще моє слово
Збагатить душі і серця!
Усе іде: старе і нове,
Не заблукай серед ідей…
Але правдиве моє слово
Пробудить совість у людей…
А ви, і пані, і панове,
Життя гортайте сторінки,
І там квітуче моє слово
Знов проросте через роки…
Я буду й мертвою радіти,
Що вас оточує краса.
І хай мої слова, як квіти
Вас піднімають в небеса…
***
Зваба
Зваба сонця, зваба неба,
Зваба літа і зими.
Зваба «ні» , і зваба «треба»,
В звабі вік живемо ми.
Зваба кольору і блиску,
Зваба вечора і дня.
І далеко вона, й близько,
Кожен день вона, - щодня!
Зваба радості й печалі,
Все у зваби – пополам.
В звабі плачу я ночами,
Та себе їй не віддам!
***
Роздум
Ношу усе сама в собі,
Не лізу я в «чужу білизну»,
Люблю я далі голубі,
І небо, й землю, - всю Вітчизну.
І йдуть за зимами літа,
Життя альбом перегортаю…
Чому ж померла думка та,
Що ДОБРЕ все добром вертає?..
В житті добро усім робила,
Чужий я спокій берегла.
Неправда мрії всі розбила,
Старалась склеїть – не змогла!
І, мов метелик, в шибку, билась,
Горіла все життя в вогні.
Й нічого в світі не добилась,
Бо світ, як бачим, на брехні…
І що ж, скажіть, не так робила?
Ішла по Божому путі,
І людських рис не погубила,
І все побачила в житті…
Я крил над свічкою не гріла,
Але не встигла і збагнуть,
Як на вогні й сама згоріла,..
Шкода, життя не повернуть…
Червень 2010 р.
***
Липень.
Спека.
Мить.
Гроза…
Смуток.
Жаль.
Печаль
. Сльоза…
Вітер.
Дощ.
Калюжа.
Дім.
Ми удвох з тобою в нім…
Темінь.
Тінь..
Сірник.
Свіча…
Страх.
Напруження.
Печаль…
Подих.
Блискавка.
І звук.
І сплетіння наших рук…
Літо.
Липень.
Ніч.
Гроза…
Поцілунок.
Сміх.
Сльоза…
Щастя.
Всесвіт.
Подих.
Час…
Так гроза з»єднала нас…
***
Дощ не упаде…
Ні перед чим не зупиняйтесь,
Не заспокоюйтесь ніде.
Бо у опущені долоні
Ніколи дощ не упаде.
Дерзайте, бийтесь і кохайтесь,
Цініть і щирість, і тепло.
Частіше людям посміхайтесь,
Щоб все навкруг завжди цвіло!
Про старість теж не забувайте,
Вона раптова, як гроза…
Печалі волі не давайте
Бо змиє радість та сльоза.
А справжнім друзям будьте раді,
Діліть навпіл із ними все.
Тоді й негода в листопаді
Весь смуток візьме – й пронесе.
А ворогам – не піддавайтесь,
Не опускайте рук ніде.
Бо у опущені долоні
Ніколи дощ не упаде…
***
Тетяна Лісненко м.Ромни Сумська область