Сповідь душі
Сутінки вечірні… Розовий туман…
Все тобі прощаю, тільки не обман.
Серпень насипає в пригорщі тепло, -
Тільки нас з тобою щастя обійшло…
Я свічу тримаю… Гасне той вогонь,
Чи від твого серця, а чи від долонь…
Вже в вікно не стука гілка бузини, -
Ми обоє винні просто, без вини…
І мій сад обходиш, де шипшини цвіт,
А я все чекаю… Скільки зим і літ…
На вікні малюю каплями дощу..,
Але не надійся, я вже не прощу…
Ятрить моє серце твій гіркий обман,
Сіється на землю розовий туман.
А твоїм поступкам – оправдань нема.
Буду у цім світі я сама. Сама…
***
Лісненко Тетяна
