На информационном ресурсе применяются рекомендательные технологии (информационные технологии предоставления информации на основе сбора, систематизации и анализа сведений, относящихся к предпочтениям пользователей сети "Интернет", находящихся на территории Российской Федерации)

Поэзия этого мира

729 подписчиков

Слава героям

 

                    Слава героям!

Сьогодні мені прикро, і я від болю плачу,

Хоч маю силу й волю, і жінка сильна я.

О, як же дуже мало я в цьому світі значу,

Для неньки - України – лише мачина я.

Та часто в цьому світі чогось не розумію,

Питань завжди  багато. А відповіді де?

І хто сьогодні чесно відповісти зуміє?

Хто сховану дорогу до миру віднайде?

Коли і хто зріднив «держава», «мир» і «право»,

Або «вогонь» з’єднав з холодним словом «лід»?

Все так звучить несміло, принизливо й лукаво,

На тлі життя сьогодні – нещирість, зло і стид…

А час нові віщує життю глибокі рани,

Старим напастям ми ще не забули лік…

Не скупимось на шану безстрашним ветеранам,

Сторінки ті і подвиги – в серцях у нас повік.

Тепер відкрив нам ворог страшну сторінку свіжу,

Й занурились по шию ми в  війни холодний вир.

І миті злі смертями серця нам навпіл ріжуть,

А ми у своїх душах вигойдуємо мир.

Війна і мир – антоніми, дві крайності сьогодні,

Такі страшні обличчя і очі у смертей!

Та йдуть бійці-синочки в коричневу безодню,

Щоб захистить батьків і край свій, і дітей.

Але чи край чарівний вони свій захищають,

Чи, може, бізнес чийсь, крокуючи в вогонь?..

І перед боєм всі провини пробачають,

Солоний піт юнацький стираючи з долонь.

Життя одне, безцінне, пройшлись по ньому танки,

(А хлопці ж юні, красені, і зовсім молоді!)

І вже воно – на пласі, усеньке, без останку,

Й ніхто не в силі «Ні!» сказать страшній біді.

І йдуть бійці-соколики  усі в нерівну битву,

І косять кулі хлопців: стріляє «Смерч» і «Град».

«О Боже милий! Господи! Почуй святу молитву»,

Шепоче вкотре тихо поранений солдат.

І фото сина бережно до Краматорська віз,

Неначе відчував він,  що то останній раз…

В бою упало фото в глибоке море сліз,

І стихла пісня люблена… І зупинився час…

А Краматорськ горить. І вчора він горів,

А чорний ворон вістку стривожено носив…

Гіркі й пекучі сльози в скорботних матерів:

«Хто в гості  теплим літом «братів» сюди просив?»

…А сад отой у пам’яті так фруктами ряснів,

Боєць його лишати не мріяв, не хотів.

Тепер – печальна тиша і вицвіли пісні…

Мабуть, не тому Богові молитву шепотів…

На серце руку зболену він немічно поклав,

Не бачив вже ні неба, ні літньої краси.

Лиш  Гімн про себе стримано в знемозі заспівав,

І з болю зуби стиснув; «О Боженько, спаси…»

Дружина там кохана, у рідному десь краї,

Ні-ні, вона торкає тепер його чола!

А він і досі любить, і досі він кохає,

Вона ж йому одному серденько віддала…

І мама там, далеко, уся його родина,

А як його чекають всі рідні із війни!

Жорстокий, прикрий часе, і ти, лиха година,

Його в цім чорнім горі сьогодні не вини.

Він все зробив, що треба, не опустивши руки,

У двадцять п’ять  квітучих не шкодував життя.

Боявсь із рідним краєм він підлої розлуки,

Та не зронив ні слова, ні сліз, ні каяття.

І тільки скроні вицвіли, немов у полі жито,

Байдужим стало біле і молоде лице…

Як підло й рано, й прикро життя юне убито,

Колись і його синові розкажуть про все це...

Я стану на коліна, здійму у небо руки:

«О Господи, помилуй, спаси і захисти!..

Не хай навіки  згине і підле зло, й розлука,

Нам зайві домовини, і зайві нам хрести…

«Борітеся – поборете!», - навчав Шевченко істини,

Не даймо злому ворогу ні міста, ні ріки!

Які ж високі подвиги! Їм вічно жить, воістину!

Тож СЛАВА  всім ГЕРОЯМ! Вовіки й навіки!

                                 ***

Картина дня

наверх