Моє літо – в зелену мережку –
Вже згасає й за обрій сіда…
Теплий серпень згорта свою стежку,-
Осінь в душу мені загляда.
Вже вищипує вітер пелюстки
Із багряних жоржин, що в дворі,
Й вицвітає літ зоряна хустка,
Пада сум з хризантем на поріг…
Моє літо – уже відболіло,
Засріблились осінні сади,
І кохання на попіл зотліло,
Врожай щедрий печалі вродив…
А у небі вже кола лелечі..,
Так тривожать сумні вечори,
Павутиною старість на плечі –
Як гроза на старі явори.
Відболіло те літо, як весни,
Що в горошок рясніло в саду.
І минуле тепер не воскресне,
Вже його я ніде не знайду.
Осінь тихо виходить на стежку,
По калинах червоних бреде.
Моє літо – в зелену мережку,
Але осінь непрохано йде… Т. Лісненко
