Я вишию хрестом моє колишнє,
Змалюю пензлем доленьку свою,
Дивлюсь на тебе, вибілена вишне,
Й себе, щасливу, в тобі пізнаю.
Моя земна, о юносте барвиста!
Із цвітом липи й вересу в косі,
Мов Мавка я, щаслива серед листу,
Купала мрії в осені красі…І мені квіти радували душу,
Лились іі із серця радісні пісні.
Я весни всі обожнювати мушу,
І наяву, і навіть уві сні…
Була колись заквітчана, як весни,
Пісень співала, мріяла, жила!..
Сьогодні юність в пам»яті воскресла,
Жасмином білим-білим зацвіла.
Біліла в травні яблуня крислата,
Мотались бджоли, наче навісні,
В дворі веснянім поралася мати
Й співали дзвінко птахи голосні…Ці кадри справді, наче на екрані,
Увесь сюжет – життя і я сама.…А на вікні всміхаються герані,
Від їх краси глуха я і німа.
І в котрий раз у пам»яті зринає
Аромат рідний хатнього тепла.
Шкода, що юність швидко проминає, -
Така яскрава юність та була…
Тепер я й хочу вишити колишнє
Хрестом чи гладдю – байдуже мені.
Уже старою стала моя вишня,
Не сипле в руки ягоди смачні…
Старі лиш віти вересень гойдає,
І жовте листя падає в траву…
А я прийдешні роки виглядаю,
Та спогадом і снію, і живу.
І шити буду, хрестики складати,
Нитки із серця брати золоті,
Щоб кожен з вас зумів би прочитати
Про все в моєму світлому житті…
