Осіннє
В моєму серці тишу розтоптали
В теплі прожиті гамірні роки.
Тоді сади у березні вітали
І дарували квіти залюбки.
Метелики строкато-кольорові
Давно спочити сіли у душі…
А я купаюсь в виплеканім слові,
Й рядки римую чемно у вірші.
Дощами вмились вулиці й городи,
Блищать калюжі, наче дзеркала.
І скільки тих примхів у природи?
Й собі від неї трішки узяла…
Останнє листя скапує в печалі,
Останній крик у небі журавля…
Й зітхання саду сірими ночами,
Ніхто й ніде в саду не розмовля.
Хіба впаде отам присохла гілка,
Стривожить пізню пташку, на біду…
А серце жде, чекає звук сопілки,
Як все заквітне в майському саду.
