На информационном ресурсе применяются рекомендательные технологии (информационные технологии предоставления информации на основе сбора, систематизации и анализа сведений, относящихся к предпочтениям пользователей сети "Интернет", находящихся на территории Российской Федерации)

Поэзия этого мира

729 подписчиков

Розбите серце України

                                Розбите серце України

                                               І.

І знову січень зимно так пече,

І знов сніги і бурі, і вітри…

А на Майдані всі – плече в плече,

А на Майдані – день і ніч костри.

Народний гнів, по вінця уже чаші,

Нема вже сил терпіти і мовчать.

Там – вороги, а тут немовби й наші,

Ніхто не слухає, усі кричать.

Розпорошився гнів по Україні,

По всіх куточках вогники горять…

Невже замовкнуть трелі солов’їні,

Де прапори сьогодні майорять?

Хіба ж сади в маю не забіліють,

І не всміхнеться матері дитя?

Боротись українці гордо вміють,

Не пошкодують навіть і життя.

Ось час прийшов про себе заявити:

«Або вмираю, або я живу!»

Бо всі ми люди, вільно хочем жити

Не гірше тих, хто має булаву…

                    ІІ.

О Боже-Боже, дай тепла у душу,

Допоможи народ отой спасти!

А гнів народу гострим вітром струже

І спопеляє жадності мости.

Їдкого диму всі уже ковтнули,

І кулі скуштували, і ножа…

Страшна біда, шкода, не оминула,

І вже комусь узрілася межа…

О годі, годі! За межу – ні кроку!

Чиїсь же діти, просто молоді!

До смерті крок… Із нею – око в око,

Мабуть, дорогу перейшли біді…

Так мало світу! І весни! І муки!

Немов косою, скошене життя…

І зброї ще не встиг узяти в руки,

Пішов бійцем у сіре небуття…

А їхав з дому – обіцяв вернути,

І синові гостинця привезти,

Дружини голос лагідний почути,

І доньці побажать рости й рости…

Та не судилось… Ворон напророчив

Знайти ту смерть не дома, не в літах…

А мати жде, вона  злетіти хоче,

Й до сина полетіти, наче птах.

Бо серце материнське відчуває,

Там син вмирає, крила опуска…

І мати сліз у страсі не ховає,

А смутку  й далі шириться ріка.

І кров тече!.. О скільки її лити?

Але всі знають : час уже, пора!

Хоча  в і н міг ту смерть призупинити

Одним легким лиш розчерком пера…

Та  в і н не став, бо камінь у душі,

Суворим жестом  кинувши: «Стрілять!»

І вже життя на стоптаній межі,

Уже не жить, не жить і не кохать…

О хай Господь за смерті покарає,

Нема т о б і  прощення від людей!

В лютневий день від кулі помирає

Юнак – носитель авторських ідей…

Ідей добра, за волю, за свободу,

За мирний день, за вечір і за ніч…

В очах бринить сльоза мого народу

І сотні свіч.., у пам’ять сотні свіч…

На Майдані гнів ще важко диха,

Промінь сонця вже прострелив віть…

І здається, причаїлось лихо,

Тиша насторожено стоїть…

Дай же, Боже, сили і завзяття

Втримать Україну на плечах.

Що ж ми ділим, українці-браття?

Чом зійшлись сьогодні на мечах?

Ми ж сьогодні рідні, не чужинці,

В наших жилах ще дідівська кров,

Не ділімо, браття-українці,

Україну, мову і любов!

                         ІІІ.

Над Майданом висіявся вечір,

Лютий мокрим снігом моросить…

І така печаль ляга на плечі,

Господи, помилуй і спаси!..

Нам тривожно всім, отим, хто вдома,

Прикро, й сором душу покрива…

Як же жити далі – невідомо,

В горлі застряють усі слова…

На екрані кров…  Героїв дані,

І скорбить Чернігів, Київ, Львів.

Хто ж хотів загинуть на Майдані?

Хто побачить смерть отут хотів?

А вона гуляє, як примара

І шука безстрашних, молодих.

Закриває світ сірезна хмара,

І Майдан для когось уже стих…

 По цю сторону холодного екрану

Теж душа печеться, не мовчить…

Чуєте, сини мого Майдану

Ворон знов зажурено кричить…

…Косить смерть наліво і направо,

Хто господар тих шалених куль?

Та стоять герої наші праві,

Хоч до смерті близько, упритул.

Не раба, Вкраїно ти, й не бранка,

На коліна ти не станеш ні на мить.

Сонце волі вмиє тебе зранку,

І росою правди окропить.

Тільки б, Україно, не упасти,

Ще простоять, витримати час.

І себе у себе не украсти,

Господи, помилуй усіх нас!

 

                       ІУ.

В душі людській все глибшають руїни,

Тривожить навіть гуркіт від машин.

Стікає кров’ю серце України,

І дим їдкий клубочиться від шин.

Ще диха він, отой Майдан, він диха!

Він ще зітхає глибоко від ран…

Нехай засне прокляте оте лихо,

Нехай з руїн відродиться Майдан!

Складімо руки в праведній молитві,

І попросімо прощення у тих,

Хто чорний колір вплів у нашу лиштву,

І за межею чорною затих…

 

 

                      У.

Життя іде, його вітри  вітають,

І всі живуть, живуть як і жили.

А на Майдані квіти виростають,

Мабуть, серця ГЕРОЇВ зацвіли…

Бо довго люди будуть пам’ятати

Справжніх героїв праведних отих.

І довго буде мати виглядати

Своїх синів і дочок золотих…

Хай чиїсь долі золотом куються,

В Дніпрі прозорім – піниться вода…

А прийде лютий – дзвони обізвуться,

Ні! Не на сполох, в пам’ять про Майдан.

Картина дня

наверх