Давайте об’єднаємося, браття
Ну доки ж нам блукати в диких хащах?
Вже так втомились! Господи, прости.
Вкраїно мила, ти ж бо не пропаща,
Але ж чому я бачу лиш хрести?..
І чорна тінь блука, мов потороча,
В танку жорстокім заздрість вироста…
І де життя, що нам Тарас пророчив,
Куди й кому несемо ми хреста?..
Важка та ноша: байраки і схили,
Слизька дорога – терни, будяки…
Ми в Бога долі щедрої просили,
І де вона? А дні летять, роки…
Ми – мов глухі, немов оті незрячі,
Хоча уже давно і не німі.
І душі маєм, і серця гарячі,
І намагаємося видибать самі.
Ми ж «самостійні» і нащо нам «браття»?
Ми «за бугор» так звикли заглядать,
Тепер горить політики багаття,
А хтось спішить ще й «дрова підкладать»…
Вкраїно мила, скільки ще бродити
По диких хащах дочкам і синам?
Пора щасливо і красиво жити
Тобі й мені, а не лише «панам».
Ми того варті, чуєте, братове,
З колін вставаймо, чуєте чи ні!??
Нам сонце з неба засвітило нове,
Тож посміхнемось завтрашній весні!
Відчуймо в собі силу і завзяття,
В наших серцях жива нуртує кров!
Давайте об’єднаємося, браття,
Нехай між нами сіється любов!
