Дощ виграє мелодію сопілки,
На склі лишає розчерки грози.
І тихий стук в холодну шибку гілки
Лишає слід від крапельки сльози.
Ота мелодія лоскоче мені душу,
В ній тризвук щастя, долі й самоти.
Та я закон природи не порушу,
Що Бог дає, усе буду нести…
В дощі отім – ключі скрипічні й ноти,
Сто голосів – сопрано і альти.
Печальний вечір… Сум не побороти…
А як мелодію сопілки вберегти?
