Поэзия этого мира

                            Лісненко Тетяна   Яблуня   Вгніздилась  яблуня, стара і одинока У кінці саду. Тиха і німа … Сховалась, мабуть, від чужого ока, - Тепер її потріпує зима…      Ламає  вітер крила їй лелечі,      Мороз вкриває інеєм гілки…      А сіра пам»ять струшує на плечі      Немов

               Сповідь душі   Сутінки вечірні… Розовий туман… Все тобі прощаю, тільки не обман. Серпень насипає в пригорщі тепло, - Тільки нас з тобою щастя обійшло…   Я свічу тримаю… Гасне той вогонь, Чи від твого серця, а чи від долонь… Вже в вікно не стука гілка бузини, - Ми обоє винні просто,