Тихо падає сніг

 

                    Тихо падає сніг

 

Тихо падає сніг, і на вії твої, й на долоні,

Замітає сліди, що до тебе так стрімко вели.

Тихо падає сніг, і роками лягає на скроні,

Й жовтим листом літа відболіли уже, відцвіли…

 

Тихо падає сніг, і на плечі твої, й на волосся,

Твоє серце гаряче схолодило січневе крило…

А кохання ж буяло, як під сонцем добірне колосся,

Так буяло щосили, що завчасно взяло й відцвіло…

 

В жовтні був падолист, сум на землю дощі висівали,

І останнє « курли » зачіпало всі струні в душі.

Ми з тобою чужі, ми з тобою далекими стали,

Лише в згадках жаріють кохання твого міражі.

 

Тепер падає сніг, я стою у січневім полоні,

В самоті, у печалі,.. і тремтять на морозі вуста…

Тихо падає сніг на поморщені часом долоні,

А зима поспішає, кохання і слід заміта…