Дощі
Хіба? Невже? Чия це осінь?
На свічці – воскова сльоза..
Ти жмуток слів лишив у просинь,
Нікому й слова не сказав…
Та сумувати – ні! Не треба!
Хоч ті слова – немов ножі.
Заглянь у безвість, за крайнеба,
Де сплять солодкі міражі…
Німа й. Тебе не бачу, -
Таке буває лиш ві сні.
Питаю: вдача чи невдача:
Забути погляд і пісні?
Сіріє осінь, мов примара,
В сиво-холодному плащі.
Й лишився сум, як чорна хмара,
І йдуть дощі… Дощі, дощі…