Я для себе істину відкрила,
В тому, мабуть, і життєва суть,
Що мої легкі, з паперу, крила
В небо високо завжди несуть.
Тож до сонця крила розпростерті,
Хоч від друзів чую я: «Згориш!»
І тому, тікаючи від смерті,
Дуже часто падаю згори…
Але знову вперто піднімаюсь,
Йду туди, де плачуть солов’ї
І крізь сльози сонцю посміхаюсь:
– Хай з паперу крила, та мої!