За осінь ту, що замітає
Стежки у маминім саду,
За шлях курний під яворами,
Яким в село щотижня йду.
За тепле літо, що медами
Жоржини й мальви напува…
За те, що трепетна троянда
До мене очі відкрива…
За весни – білі, наречені,
За яблунь запахи в дворі,
За тихий день і свіжість ночі,
За неба вічність угорі.
За клен, калину і осику,
За ясен-красень і вербу,
За теплу усмішку і радість,
За сум раптовий і журбу…
За голос птаха, що на гіллі
Чарівні звуки залиша…
За звіробій, чебрець, ромашку,
За все, чим повниться душа.
За душу щиру, небайдужу,
За весен шум, рожевий квіт,
За те, що я живу і мушу
Любить душею білий світ!
За те, що в радості й печалі
І у молитві, і в журбі,
Де б не була: днями й ночами –
Матусю, дякую ТОБІ !
