На информационном ресурсе применяются рекомендательные технологии (информационные технологии предоставления информации на основе сбора, систематизации и анализа сведений, относящихся к предпочтениям пользователей сети "Интернет", находящихся на территории Российской Федерации)

Поэзия этого мира

729 подписчиков

Поезії

               Душа спочиває

Клекоче у небі печаль журавлина,

Так швидко у кленів рудіють чуби…

Лишається в горлі лиш присмак полину,

І нам не втекти від печалі й журби.

 

 

І знов чорнобривцями осінь дихнула,

Жоржини, гвоздики і що там іще?

І знову, і знов перегорнем минуле

Із снігом, грозою, холодним дощем…



Закінчаться всі невідомі уроки,

І час перетрима розвагу ходи…

Несміливі  й тихі, розважливі кроки

Неначе такі, як були в молодих…

 

Ну годі вже хлипати! Годі вже, годі!

Он сонце із квітів росу ще спива…

…А в нас нагідки розрослись на городі,

Блаженна краса! І душа спочива…

 

              Мчать літа

Непомітно висипались зорі

       В небі синім. Наче з рукава…

Ночі тихі, світлі і прозорі,

       З вуст коханих – лагідні слова…

Скапав серпень. Вересень у полі

       Все прибрав. Лишилася стерня.

У печалі клени і тополі,

       Сум розлуку в гніві доганя…

Літо вже відкапало, зміліло,

       Тане й тане листяне вбрання.

Бути вічним, бачте, не зуміло,

        А пішло за вітром, навмання…

Осінь тче сріблясті гобелени,

       Розсипає фарби-кольори…

Подивись: які нарядні клени!

       А дуби! Берези, явори!..

Та не хоче серденько печалі,

       Місця суму – катма у душі

Вже спустіли розові причали,

       Відцвіли липневі спориші…

В світі все відходить, завмирає,

       Сум лиш квітне, сльози і жалі…

Ця пора всі сили забирає

       У людей на праведній землі.

Але час лікує й повертає

       В літо тепле, в поле, у сади.

Коли все живе і проростає,

       І пісні співа на всі лади.

Тільки ми живемо раз на світі

       Й час назад, шкода, не поверта.

Крізь життєві лабіринти-сіті

       Мчать шляхами осені літа.



                        ***         

              Я і осінь

Осінь вже ногою на порозі,

Обрива з дерев старі листки,

І останні мальви при дорозі

Гублять з сумом ніжні пелюстки.

   І вони печальні і самітні,

   І кому потрібна їх краса?

   Ледь прив»ялі, тихі й непривітні,

 Їх чарівність никне і згаса.

А коли розквітнуть сині весни,

Спалахують тюльпани, як вогні,

Мальви тоді сонячно воскреснуть,

І веселі будуть, не сумні.

   Та сьогодні осінь уже диха,

   Розкида печалі і жалі,

   Дощова й сира, а часом – тиха,

   Й така рідна небові й землі.

Осінь так на мене чимось схожа,

Гомінлива, інколи німа…

Лиш вона розрадить серце може,

Хоч в печалі часто і сама…

   Ось вона мінлива і сьогодні

   З грозами і вітром поспіша…

   …У осінній грається безодні

   Білим віршем знов моя душа…

І нехай полоще сіра злива, -

Чисто й легко в серці і в душі.

Я і в осінь радісна й щаслива,

Бо й тепер пишу свої вірші

   Про осінні мальви при дорозі,

   У яких пожовкли вже листки,

   Про печаль, що бережно, в тривозі

   Обриває з квітів пелюстки…

І про все отут сказати мушу,

(Не сховаю радості в душі!)

Наповняю піснею я душу,

І складаю всі туди вірші…

   Наче осінь, бідна я й багата,

   Наче сестри, в світі з нею ми.

   Осінь є - сестра мені і мати

   І вона, і я – немов з крильми

І любов ясніє поміж нами,

І це, справді, видно наяву.

Вона мріє квітами й піснями, 

Я ж віршами дихаю й живу…               Тетяна Лісненко  м. Ромни Сумська область

Картина дня

наверх