Сповідь Миколаю
Святий Миколаю, мій погляд – у небо,
Складаю я руки у тихій мольбі…
Звертаюсь сьогодні з проханням до тебе:
Життя дай у злагоді, а не в журбі…
Святий Чудотворцю, я знаю: ми – грішні
На цій безпорадній стражденній землі.
Нехай всі борги – сьогоденні й торішні
Розтануть туманом в далекій імлі.
Між нас, між людей, є прості і не дуже…
Хто сильний, той бореться, з сил випада…
Але є й такі, що усе ім байдуже,
Як кажуть, не ім ллє за комір вода…
Чого ж ця байдужість на крилах літає?
Бо любим себе ми? І тільки себе?
…Стою на колінах, і сум огортає,
Як небо негода, таке голубе…
Чого ж ми жорстокі й підступні сьогодні?
А хочем, щоб сила якась же спасла!..
О дай нам достукатись в душі холодні,
О дай розтопить кригу підлості й зла!
Ми й так «сотворили» всього забагато,
Що крок – то у світі «подія нова»…
І так поступово збуваємось свята,
Що прагне душа… Й це не просто слова…
У швидкість космічну прогресу науки
Ми ледь устигаєм усі тупцювать.
А гляньмо у душі! А гляньмо на руки, -
Та ім би на Божій землі працювать!!!
Так ні! Не кажіть! А земля – почекає:
Ми прийдем. Ми знаєм. Ми – вірні сини…
Тим часом планета у злі потопає,
І, скажеш, твоєі нема в тім вини?
Людино, страшна ти в шаленому щасті,
Сьогодні жорстоко ти йдеш до мети.
І знов забуваєш: від горя й напасті
Гріховній людині повік не втекти.
Пора посилати свій погляд до неба,
Благати у Бога, гріхи щоб простив,
Й сказав, як по совісті жити нам треба,
Й від серця до серця як зводить мости…
Бо ми призабули, як предки нас вчили,
Забулись питати, в книжки заглядать…
Вони ж, наче скарб, цю нам землю вручили,
Й до скону веліли іі зберігать.
А ми не зуміли криниць врятувати,
А чисте повітря ? Та де воно є?
Садів не навчились, як правду саджати,
Й ця совість нам жити тепер не дає…
Святий Миколаю! Прошу допомоги
У ці нелегкі і шалені часи.
У душі прийди, у серця, до порогу,
І розуму швидше, прошу, принеси.
Я вірю, що душі, неначе фіранки
Розкриються в сад милосердя й тепла…
І будем щасливі від ранку до ранку,
І буде весна, як раніше була.
Святий Чудотворцю! Навчи нас кохати,
Знайти поможи нас себе у собі,
Щоб сина в біді не покинула мати,
Щоб душі не сохли в пустій боротьбі.
Щоб те, що в сусіда згоріла хатина, -
Не в радість жахлива ця звістка була.
Щоб мальва Добра – як верба біля тину
В серцях у людських і у душах цвіла.
І черствість та глухість щоб люди згубили,
Щоб Честь і Порядність завжди берегли.
Щоб Правду і Мудрість як матір любили,
Й за Правди межу заступить не змогли.
Щоб батька і матір знайшла сиротина,
(Хоч доля, шкода, не пита.., не пита…)
І хай у цім світі каліка-дитина
Узнає, що є таки, є Доброта!
Святий Миколаю! Спасибі за Ласку,
Щаслива я тим, що з тобою дружу.
І що, мов дитина, я вірю у казку,
Яку ще не раз щиро всім розкажу.
…Тепер я в чеканні, наівно під вечір
Свій погляд у зиму пошлю.., помовчу…
Вже холод грудневий зворушує плечі,
А я почекаю… Поставлю свічу…
Нехай ВІН заходить у кожну оселю,
У місто казкове, у тихе село,
Щоб всі стали ситі, здорові й веселі,
І всім у родинах прекрасно було!
Щоб серце і взимку не крижаніло,
Щоб пісня лилася з легкого крила!
Щоб люди усі пробачати уміли,
А ваша родина – як сад розцвіла!!!