І знову вранці десь узявся вітер,
А потім дощ… І стихло все ураз.
А я нижу разки знайомих літер,
І слів, і речень і коротких фраз.
Колись мій вірш про мене все розкаже,
Комусь усмішка ляже на вуста.
А хтось комусь «кохаю» тихо скаже,
Й відчує, як на щасті вироста.
Й від того світ побільшає, неначе,
І в тілі стане ще більше кровин.
А хтось до ранку синього проплаче
Через охапок мізерних провин…
А я нижу скупі рядочки літер,
І слів, і речень, видуманих фраз.
Надворі вечір… Вгамувався вітер,
Немов готовий вислухати нас…